Просвітницько-профілактичне заняття "Ментальне здоров'я дітей та підлітків в інтернеті "

 Заняття проведено спільно з представником правоохоронних органів з учнями 5-их класів з метою попередження кібербулінгу.

 Конфлікти між молодими людьми є нормальною частиною дорослішання, а кібербулінг – ні.

Що таке кібербулінг?

Кібербулінг, або булінг в Інтернеті – це умисне цькування людиною або групою людей певної особи в Інтернет-просторі, як правило, протягом тривалого часу.

Мета кібербулінгу може відрізнятися в залежності від його форми, однак в будь-якому випадку вона пов’язана із завданням шкоди іншій людині – у першу чергу, психологічної, однак шкода може бути й матеріальною або фізичною, якщо насильство з онлайн-середовища перейде у реальну площину. Кібербулінг може проявлятися в різних формах:

•  Нападки, постійні виснажливі атаки (наприклад, сотні повідомлень, постійні образливі коментарі на сторінці).

•  Самозванство (ситуації, коли одна людина видає себе за іншу, використовуючи пароль доступу до її акаунту в соціальних мережах, блозі, пошті, месенджерах тощо, а потім здійснює негативну комунікацію).

•  Насильство заради розваги (хепі-слепінг), наприклад, коли хтось знімає на камеру насильство, що відбувається в реалі, для подальшого розповсюдження в Інтернет-мережі.

•  Публічне розголошення особистої інформації (поширення особистої інформації, наприклад, інтимних фотографій, фінансового стану).

•  Наклеп (розповсюдження принизливої / образливої неправдивої інформації про людину. Це можуть бути текстові повідомлення, фото, меми тощо).

Як я можу захистити свою дитину, якщо вона постраждала від кібербулінгу?

Поговоріть з дитиною та скажіть, що це – не її вина. Явище кібербулінгу говорить більше про кривдників, ніж про постраждалих. Похваліть дитину за те, що вона вчинила правильно, сказавши вам про цю ситуацію, та запевніть, що разом ви зможете з цим впоратися.

Не ускладнюйте. Не обмежуйте доступ до Інтернету та не забирайте гаджети у дитини – це може погіршити ситуацію та викликати ще більше занепокоєння.

Заохочуйте свою дитину не реагувати на залякування. Іноді реакція у відповідь – це саме те, чого чекає кривдник/-ця, тому що це дає йому/їй владу та перевагу над постраждалим. Ігнорування в цій ситуації також може бути рішенням. Розкажіть, що дитина може припинити спілкування, якщо почувається некомфортно.

Розкажіть про важливість захисту особистої інформації та перевірте налаштування приватності у соціальних мережах. Сторінка дитини у соціальних мережах має бути закритою, містити мінімум особистої інформації та бути відкритою лише для тих, кого дитина знає у реальному житті. Поговоріть про це з дитиною та заохочуйте її зберігати інформацію про себе та не ділитися нею в мережі.

Збережіть докази. Знімки екрана з загрозливими повідомленнями, зображеннями та текстами можуть бути використані як доказ, особливо коли ситуація не припиняється.

Заблокуйте кібербулера. Більшість програм та соціальних мереж дозволяють заблокувати повідомлення, коментарі, фотографії з відміткою чи тексти від конкретних людей. Скористайтеся цим та повідомте службу підтримки мережі про це. Вживайте рішучих дій. Якщо ви скористалися всіма перерахованими порадами, але атаки не припиняються – варто звернутися з цим питанням до поліції (ювенальної превенції або кібер-поліції) номер гарячої лінії – 0 800 505 170.

*Страх розчарувати близьких*

 *Страх розчарувати близьких*
Іноді ми живемо так, ніби поруч із нами постійно стоїть невидимий спостерігач, який оцінює: достатньо ми стараємося чи ні.
Страх розчарувати близьких може керувати вибором професії, партнера, міста, навіть способу говорити чи вести комунікацію 
Ми ніби носимо в собі їхні очікування і намагаємося не порушити тендітну рівновагу: «щоб мною пишалися», «щоб не засмутилися», «щоб не відвернулися»
Але розчарування - це частина дорослих стосунків. Неможливо залишатися вірним собі й одночасно ніколи нікого не засмучувати. І якщо життя будується лише навколо уникання чужого розчарування, поступово з’являється інше - власне.
Інколи дорослішання починається саме з цього: я можу витримати, що комусь буде некомфортно з моїм вибором.

Міфи про підлітків, які варто розвіяти

*Міф 1. Усі підлітки — бунтівники*

Підлітки дійсно схильні до ризику, але це допомагає їм формувати свою ідентичність, адже мозок у них розвивається нерівномірно.

*Міф 2. Підлітки — «надто драматичні»*

Зміни настрою викликані гормональними коливаннями, що робить підлітків чутливими до чужої думки. Це природний етап розвитку.

*Міф 3. Усі підлітки — ледарі*

Їхні біоритми зміщені: мелатонін виробляється пізніше, тому ввечері вони активніші, а вранці — сонні.

*Підлітковий вік — це період природних змін.* Якщо ми замінимо осуд на підтримку та розуміння, діти стануть креативними, допитливими та здатними до швидкого навчання людьми!

Безпекові рекомендації: як не потрапити на "гачок" російських спецслужб в мережі Інтернет

*10 жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я!*

*Сьогодні, 10 жовтня - Всесвітній день психічного здоров'я!*

Цьогоріч його тема: "Доступ до послуг — Психічне здоров'я в умовах катастроф та надзвичайних ситуацій"

 Наше життя справді зараз як відкрите, неспокійне море. Шторм не вщухає, хвилі високі, а горизонт часто прихований.

Але в цьому хаосі ми — не просто кораблі, які мають пливти будь-якою ціною. Ми — їх Капітани.

**Метафора стійкості:**

Наше ментальне здоров'я — це як трюм корабля. Якщо дозволити воді тривоги, страху та смутку затопити його, ми потонемо.

Малий ритуал (дихання, пауза, усвідомлена тиша) — це Якір, який ми кидаємо, щоб не дати течії паніки віднести нас геть. Ми не можемо зупинити шторм, але ми можемо зупинити свій дрейф.

Служби підтримки та терапія — це Маяк, що вказує шлях до безпечної Гавані, навіть коли наш власний компас збився.

Головне правило: Коли шторм найсильніший, не намагайтеся рухатися швидко. Киньте якір. Довіртесь Маяку.

Щоб "норм" перетворився на справжню розмову

Щоб «норм» перетворилося на справжню розмову, спробуйте кілька простих прийомів 👇

🔹*Ставте відкриті запитання*

Замість: «Тобі сподобалося в школі?» — запитайте: «Що сьогодні було найцікавіше?» або «З ким ти говорив/-ла на перерві?» Такі запитання дають простір для історій.

🔹*Слухайте без «швидких рішень»*

Коли дитина скаржиться на друга або подругу, не поспішайте з порадою «не спілкуйся». Краще скажіть: «Звучить так, ніби це тебе засмутило. Розкажи більше». Це показує, що ви не знецінюєте емоції дитини.

🔹*Діліться своїм досвідом*

Розповідайте про свій день або випадки з дитинства. Тоді розмова стає не «допитом», а діалогом. Дитина бачить: дорослі теж мають почуття і труднощі — і вчиться говорити про свої.

*Корисно? Ставте* 👍🏻